Зорі на небі –
Люди на землі
Виникає питання:
Чужі чи свої
Думки на папері?
Стеляться рядки…
Вірю й сподіваюсь 
             що тільки мої.
Є бідні й багаті,
Є казка, є рай,
Один ніц не має,
Другий весь свій край
Має так, як хоче.
Хочеш-прочитай
Що це за питання 
Постає в імлі?
Хто тут з нами поруч
Чужі чи свої?
Обібрали хворих,
Немічних, старих,
Вчителів у школах –
Своїх чи чужих?
Посадив дерева –
Сади цвітучих мрій,
Те ж саме питання –
Чужий він чи свій?
Наплював у колодязь –
Потім взяв води.
Позичив би розуму –
Можна влізти в борги.
Для такої справи
Люди не скупі й 
Питаю з надією –
Чужий він чи свій?
Недовчився в школі,
І батька не мав.
Маму через слово
Слухав, не питав,
Як на світі жити,
Що таке це “Я”.
Виросла дитина –
Чужа чи своя?
Вже не перші кроки,
Далі йде межа
Знаю, не кажи вже
Своя
         Не
              Чужа!


Ірис – на всі часи.

Ірида поступом зухвалим,
Черпнувши райдугу ковшем,
Дарує колір росам палим.
Ірис торкнувся цим вінцем.


Оспіваний у Древнім Римі
Зійшов із фресок і гербів
Ірис, чудовий білий й синій,
Здолавши час і гнів богів.


Єднання трьох стихій всесвітніх –
Води і вітру, і землі,
Посланцем від богів могутніх
Ці три пелюстки на стеблі.


Оспіваний у Древнім Римі

Зійшов із фресок і гербів
Ірис, чудовий білий й синій,
Здолавши час і гнів богів.


Тисячоліття хай минають,
Летять роки, проходять дні,
І разом з сонцем зацвітають
Нові іриси на землі.

 

Оспіваний у Древнім Римі
Зійшов із фресок і гербів
Ірис, чудовий білий й синій,
Здолавши час і гнів богів.

 

 
Гарненьких люблять довго й до нестями,
Веселих, незважаючи на сміх,
А мовчазних, хоч рідко супроводжують піснями

Цей найміцніший в серці оберіг.
 

Не кричи ніжних слів, не кричи,
Потримай у собі в неволі, -
              Хай ревуть пароплави, а ти помовчи,
                           А не так, то шукай вітра в полі.

 

Її приваблюють сумні романи, -
Хай порівняє, не чіпай, облиш
Існують на Землі чорні тюльпани,
Щоби здавались білі ще біліш.
                        

   Не кричи ніжних слів, не кричи,
                           Потримай у собі в неволі, -
                           Хай поети кричать і шпаки,
                           А не так, то шукай вітра в полі.

 

Словам вже тісно й не здолати втому
Запізнення не бійся, бійся впасти.
Багато різних слів, і потому
Кажи, якщо не можна вже мовчати.
                           

Не кричи ніжних слів, не кричи,
                           Потримай у собі у неволі, -
                           Не кажи, замовчи, промовчи,
                           А не так, то шукай вітра в полі.

Вірші Марини Терентьєвої

Частина 2